1 вересня — День пам’яті видів, винищених людиною

Щороку 1 вересня у світі згадують види тварин і рослин, які назавжди зникли внаслідок діяльності людини. Цей день нагадує про те, що втрата біологічного виду – це не просто зникнення окремої тварини чи рослини, це втрата частини природної історії, екологічних зв’язків і неповторного генетичного різноманіття.
Україна також має власний список природних втрат. Особливо відчутними вони стали у степовій зоні, де протягом століть змінювалися природні ландшафти, розорювалися степи, скорочувалися площі природних угідь, а великі тварини ставали об’єктами інтенсивного полювання. Серед видів, які були втрачені Україною, особливе місце посідають тарпан, сайгак і кулан. До історичних втрат також належить тур, який мешкав на території України, хоча його ареал був пов’язаний не лише зі степом, а й з лісовими та лісостеповими ландшафтами. Наукові джерела свідчать, що протягом історичного часу з території України зникло кілька видів великих копитних, причому частина з них згодом була відновлена лише частково або за допомогою реінтродукції.
Тарпан – дикий кінь українського степу.
Тарпан (Equus ferus ferus) був одним із характерних великих травоїдних степової зони. Дикі коні були пристосовані до життя на відкритих просторах і відігравали важливу роль у функціонуванні степових екосистем.
Зникнення тарпана стало результатом тривалого впливу людини — полювання, переслідування тварин, розорювання степів і скорочення природних територій.
В Україні останні представники дикої популяції зникли наприкінці XIX століття. У науковій літературі зазначається, що останнього дикого тарпана в Україні було відловлено у 1886 році на Херсонщині, а останній відомий представник виду в неволі помер у 1918 році.
Сьогодні тарпан є символом втрати дикої природи, яку вже неможливо повністю відновити.
Сайгак – втрачений мешканець українських степів.
Сайгак (Saiga tatarica) колись був характерним мешканцем степових просторів Причорномор’я та Приазов’я. Цей незвичайний копитний із характерною мордою був пристосований до життя у відкритих посушливих ландшафтах. Полювання та інтенсивне освоєння степових територій призвели до зникнення сайгака з фауни України у XIX столітті. Наукові дослідження датують зникнення української популяції першою половиною XIX століття.
Сьогодні сайгак зберігся в інших частинах свого історичного ареалу, однак український степ більше не має тієї природної популяції, яка існувала тут у минулому.
Кулан – ще одна втрата степової фауни.
Кулан (Equus hemionus) – азійський дикий осел, який у минулому був представлений і на території України. е витривалий мешканець відкритих посушливих просторів, здатний долати великі відстані у пошуках води та корму. Внаслідок полювання та трансформації природних степових територій кулан зник з території України.
Його зникнення, як і зникнення інших великих травоїдних, демонструє, наскільки сильно людина змінила природний склад Українських степів.
Тур – велетень, який залишився лише в історії.
Тур (Bos primigenius) – дикий бик, предок сучасної великої рогатої худоби. Він мешкав на значній частині території Європи, зокрема в Україні. Тур не був виключно степовим видом – його середовищами існування були також лісові та лісостепові ландшафти. Останні тури на Українських землях зникли у XVII столітті. Основними причинами стали полювання та трансформація природних місць існування. Сьогодні тура немає ні в Українській природі, ні в дикій природі світу.
Слід розуміти, що зникнення виду починається зі зникнення його середовища. Історія тарпана, сайгака, кулана і тура має спільну рису: людина змінювала природне середовище швидше, ніж екосистеми могли пристосуватися до цих змін.
Саме тому сьогодні охорона природи – це не лише захист окремих рідкісних тварин. Це передусім збереження цілісних природних екосистем, у яких ці види можуть існувати. І для півдня України це питання має особливе значення.

Причорноморські степи, піщані та приморські комплекси, лимани, озера, солончаки, прибережні території та інші природні оселища формують складну систему, у якій кожен компонент має своє значення.
Саме тому території природно-заповідного фонду є своєрідними «островами дикої природи», де зберігаються природні процеси та оселища рідкісних видів.
Для Національного природного парку «Білобережжя Святослава» збереження природних комплексів Нижнього Дніпра, Кінбурнського півострова, приморських і степових територій є не лише питанням охорони окремих видів. Це збереження цілісності природного ландшафту, який має власну історію та продовжує підтримувати значне біорізноманіття.
Особливого значення набувають моніторинг стану природних комплексів, охорона місць існування рідкісних видів, попередження пожеж, контроль рекреаційного навантаження та недопущення руйнування природних оселищ.
Сьогодні ми вже не можемо повернути в Український степ дикого тарпана чи тура, неможливо відтворити природні популяції цих тварин, які остаточно зникли.
Але ми можемо не допустити нових втрат. Поряд із нами ще є види, які потребують особливої уваги. Їхнє майбутнє залежить від того, чи збережемо ми степи, піщані дюни, лимани, озера, приморські луки та інші природні оселища.
Саме тому День пам’яті видів, винищених людиною – це не лише день скорботи. Це день відповідальності. Відповідальності за те, що ми залишимо після себе.
Нехай історія тарпана, сайгака, кулана і тура буде для нас не просто сторінкою минулого, а нагадуванням: вид, який зник, уже неможливо врятувати, але вид, якому ми сьогодні загрожуємо, ще можна зберегти.
Бережімо степ. Бережімо природні оселища. Бережімо види, які ще живуть поруч із нами. Адже, природа не забуває втрат, пам’ятаємо, щоб не повторити їх.