Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса багаті не лише герпетофауною – земноводних тут не менше ніж змій чи ящірок, як кількісно так і у видовому співвідношенні. Як приклад: це й дивом трансформований з часів коли реліктові ліси були ще зовсім юними, рідкісний для нас, але буденний в інших регіонах, тритон дунайський; це й жаба зелена – неперевершена вокалістка, володарка прекрасного «сопрано», тонку трель якої можна почути в тихі весняні вечори і не на тільки великих водоймищах або й в залах простіших – калюжах та канавках; жаба – райка, володарка дуже потужного голосу, але яка віддає перевагу вокалу в складі багаточисельних «хорових колективів» знаходячись при цьому на високих «сценах» у вигляді стебел очерету чи іншої рослинності поблизу водоймищ. Враховуючи ці особливості природної акустичної «творчості», почути відомі композиції у їх виконанні можна за багато кілометрів. Але є і винятки в цьому співтоваристві які зовсім не мають бажання творчо розвиватися –це озерні жаби, вони віддають перевагу роздуванню свої резонаторів та несамовитому кваканню знаходячись на поверхні води і геть не звертають увагу на витонченість виконання відповідно й на думку слухачів. Таким чином і загалом спосіб життя та співу відрізняються у жаб проживаючих на суші від проживаючих у воді та мешканок трав’яних заростів. Але все ж з усього цього різноманіття за особливістю своєї біології виділяється – землянка або як її ще часто називають часничниця (Pelobates fuscus). Дивовижного у її зовнішності немає геть нічого, навпаки вона має більш ніж простий буро-болотний колір забарвлення з світлішими плямками невеличкого розміру на відміну, наприклад, від тієї ж вищезгаданої райки, яка хизується яскравим смарагдово-зеленим вбранням. Це й не дивно адже забарвлення цих амфібій ідеально підігнане еволюцією до їх місця проживання й служить для чудового маскування, чи то під зелень листя й трави, чи то прибережна багнюки, чи, як в нашому випадку, піска та трави сухого степу. Але одного захисного забарвлення часто виявляється недостатньо, адже забагато проживаючих з ним по сусідству в одній «комуналці» ссавців, птахів та змій є їхніми потенційними ворогами. Саме тому багатьом видам амфібій доводиться вести нічний спосіб життя й найтяжче доводиться нашій «героїні», адже у відкритому і на Кінбурні найчастіше рідкотрав’янистому степу, схованок майже немає. На відміну від жаби зеленої, часничниця не отруйна, жваво і різко підстрибувати як інші жаби – не вміє, тим паче що й пірнати її після цього немає куди. При цьому, часничниця, певно, самий чисельний вид амфібій Кінбурнського півострову. Не володіючи специфічними адаптивними можливостями до виживання в умовах сухих й жарких піщаних степів, успішне існування цього виду було б не можливим. Саме з цієї причини, вона вимушена вести активний нічний спосіб життя, а вдень глибоко ховатись в піску, й робить це дуже віртуозно, на що аж ніяк не спроможні її родичі – амфібії. Відповідно зимують жабки-часничниці, на відміну від своїх сестер по ряду, також під землею, тільки набагато глибше – від одного до декількох штиків лопати (20 см). Таке довге знаходження, в своєрідних підземних пунктах незламності також незвичне, адже зимуючи в ґрунті, а не у воді, вони не можуть використовувати своє, так назване, шкіряне дихання притаманне іншим видам. Та на цьому унікальні вміння часничниці не закінчуються! Як тільки весняне сонечко злегка розігріє пісок «цей невгамовний землекоп» зразу прагне вибратися на поверхню й прямувати до водоймищ зайнятися «серйозною справою», а саме – розмноженням. Часничниця віддає перевагу непроточним озерам або густим плавням, їй там тепліше, безпечніше та й взагалі «спокійніше й затишніше». Як й іншим талановитим та безталанним жабам, і їй без «співочих арій» у цьому серйозному але й у жаб як виявляється романтичному ділі не обійтись і ось тут знову можна дивуватися, адже на відміну від інших, виконує свої «незмінні хіти» безпосередньо під водою. В результаті від всього співу можна почути лише глухе «тук-тук-тук», хоча й досить голосне. Після спарювання й відкладення ікри можна «з чистим сумлінням» повертатися в ріднесенькі піщані степи й займатися нічним полюванням на різноманітних безхребетних. Після проходження малюками усіх етапів метаморфозу: від пуголовка до крихітного жабенятка, йому настає час покинути водні «рідні пенати» й почати доросле життя на суходолі. До речі, міграція жаб-часничниць носить одночасний і досить масовий характер. Хто, чи що дає кінцеву команду « на старт» точно не відомо, але їхній марафонський забіг відбувається, переважно, в дощову та ще вологу погоду після дощу. Після цього марафону життєвий цикл жабенят входить в стрімку круговерть і тепер у часничниць настає найтяжчий та вкрай небезпечний період їх життя. Являючись абсолютно беззахисними, малюки повинні якомога скоріше дорослішати для того, щоб «навчитися» швидко закопуватися в пісок й оволодіти навичкою використовувати, знову ж таки відмінний від інших амфібій, спосіб самооборони який полягає в наступному : зазвичай інші жаби починають несамовито й безнадійно кричати вже потрапивши в пащеку чи дзьоб ворога. Часничниця ж віддає перевагу попередженню такому розвитку подій – і при зіткненні з хижаком зі всіх сил намагається його залякати, роздуваючись й видаючи різкий та гучний крик, по якому, вночі, можливо точно визначити, де знаходиться потенційна але хоробра жертва та її нападник.

Скоріше за все, усі вищеперераховані дивовижні особливості часничниці дають їй особисто здатність до виживання і сприяють процвітанню всього виду (Pelobates fuscus) принаймні у нас на Кінбурнській косі, де мужнім представникам цього виду доводиться виживати в досить складних умовах та й не в звичному для інших амфібій середовищі і хочеться вірити що виживе ця жабка і в період нинішнього військового безумства.

Маркауцан Олег, науковий співробітник НПП «Білобережжя Святослава»

Адміністрація НПП “Білобережжя Святослава”

Не зважаючи на постійні «екологічні притиснення» людиною з її, так би мовити, господарською діяльністю та навіть з періодами масового вилову (2010 ті роки), черепаха болотяна все ще найрозповсюдженіший й, відносно багаточисельний, мешканець найрізноманітніших водойм України – вид рептилій. Тип паче це дивно, зважаючи на те що, її життя сповнене небезпек та труднощів в більшій мірі ніж у найближчих родичів – змій та ящірок. Нехай вас не вводить в оману міцний панцир, бо до того як він стане головним захистом для черепахи, їй доведеться пройти нелегкий шлях до виживання, де на кожному кроці – небезпека та труднощі, котрі підстерігають її ще навіть до появи на світ.

Все починається з періоду відкладки яєць, як тільки «майбутня матуся» полишає свої рідні затишні водойми й «заправившись» максимальною кількістю води, котра транспортується у кишечнику, здійснюють свій «марш кидок» на відкриті степові ділянки в пошуках підходящих місць для копання гніздової ямки. Пошуки можуть продовжуватися по різному і разом з процесом викопування ямки, маскування та відкладки яєць, тривати від декількох годин до цілої доби. Сезон відкладки яєць (на відміну від морських черепах) не разовий а розтягнутий на період з середини травня до середини липня, а найродовитіші (найплодючіщі) самиці відважуються на повторну кладку. Тому «бенкет» для всіх можливих хижаків триває в період всієї теплої пори року. Не зважаючи на те, що гнізда знаходяться не так й близько до поверхні землі (на відстані витягнутих задніх лапок, якими вони в більшості й орудують) й добре замасковані, вони все рівно довгий час зберігають запах турботливої матусі, відкладених нею яєць, води з кішківника, котрою вони рясно зволожують гніздову камеру. Володіючи неперевершеним, нюхом ціла армія мародерів часто їх знаходить й спустошує. Враховуючи що яєць в кладці 8-12 для «святкового» обіду цього делікатесу вистачає вдосталь. На відміну від ссавців, птахи не володіють таким тонким чуттям, але ворони, використовуючи свій вродженний розум та кмітливість, часто приєднуються до цього свята життя! Вони просто вистежують зверху, заклопотаних закопуванням свого безцінного вантажу, самиць, терпляче вичікуючи закінчення процесу, а потім не поспішаючи розкопують кладку, сподіваючись, що цього разу лис їх не потурбує. Автору доводилося на власні очі спостерігати цю картину, кожного разу дивуючись когнітивним навичкам цих птахів. Далі – гірше, тим малюкам котрим вдалося дожити до вилуплювання з яєць ( період інкубації в залежності від температурних умов триває не менше місяця) й вибратися на поверхню, доведеться подолати довгий та сповнений небезпек шлях до води. Дещо винні самі матуся, котрі в пошуках підходящого місця для кладки занадто віддаляються від водоймищ. В умовах піщаних степів Кінбурна це не так й просто, адже пісок має бути не занадто пухким й одночасно не защільно порісший травою, в іншому випадку акуратного келехоподібного гнізда не викопати. А тут ще й спрацьовує давній й застарілий інстинкт, котрий й до тепер гонить їх поділі від води, котра раніше широко розливала в повінь. Тому черепашатам в найближчих кладках 50-150 м від берега щастить більше, а ось тим що з’явились на поверхні іноді навіть в кілометр шансів на виживання практично немає. І справа навіть не в багаточисельних поціновувачів молодої черепашатини, котрі вимагають «продовження бенкету» , але й в погодних умовах спекотного сезону. Вони просто висихають під палючим сонячним промінням, так й не побачивши смарагдових прибережних заростів комишу.

Людина також вносить свій «неоціненний» вклад в цю трагедію. Багаточисельні піщані дороги котрі тягнуться вздовж озер, в своїй більшості мають глибоку колію, подолати котру малюкам, розміром з пять копійок, просто не під силу. Змушені рухатися по такій колії вони швидко гинуть чи то зїдені, чи то заживо запечені сонячним промінням. Ті черепашата, котрим вдалося уникнути цієї небезпеки та дібратися до води, все ще не мають можливості знизити пильність та розслабитися, адже для них все тільки починається: у воді не менше хижаків, котрі охочі ними поласувати. Мякий панцир та їхня не здатність до швидкого руху та пірнання у воді робить їх легкою здобиччю для багаточисельних цапель, водяних полівок, видр та інших водяних хижаків. Дещо з полегшенням вони можуть вдихнути не раніше як їм виповниться 5-6 років, коли вони підростуть, зміцніє панцир й мязи які дають змогу швидко переміщуватися у воді. Враховуючи все це не перестаєш дивуватися як їм вдається виживати й зберігати необхідну для розмноження чисельність, адже до статевого дозрівання доживає не значний відсоток від відкладених самицею яєць. Та життя вже дорослих та великих особин далеке від безпеки. Доволі часто можна зустріти покалічених, з ампутованими хижаками кінцівками черепах й погризаними в безсильній люті панцирами. Тож давайте ми, люди, знаючи це, будемо відноситися гуманніше до цієї безперечно милої й беззахисної тварини.

Маркауцан О.Є., нуковий співробітник науково-дослідного відділу НПП “Білобережжя Святослава”

Невпинно наближається літній рекреаційний період, тому й ростуть плани по покращенню обслуговування відвідувачів парку на безпечній території. А це, в першу чергу, озеро Солонець – Тузли в межах Коблівської ТГ біля с.Рибаківка. Саме тут заплановано продовжити розвиток еколого-освітніх стежок та туристичних маршрутів. А сучасний турист, звісно, прагне до гарних умов для свого відпочинку, зручного та швидкого розрахунку за рекреаційні послуги. Тому співробітниками парку було розроблено та підключено послугу через всім відомий додаток ПРИВАТ24 “Приймання платежів від населення”, яка має синхронізацію з бухгалтерським обліком нашого парку. Отже, тепер можна провести оплату за будь-яку рекреаційну послугу (короткостроковий відпочинок, екскурсії,  екоосвітні та природоохоронні послуги) без зайвого зволікання чи РРО, через інтернет, просто зісканувавши QR-код. Цю оплату можна проводити як за окремого мандрівника, так і за групу відвідувачів. Тож наближаємо нашу Перемогу та безпечно, просто і зручно мандруємо Білобережжям!

Світлана Тарабан, начальник відділу еколого-освітньої роботи та рекреації.

В національному природному парку «Білобережжя Святослава» вже традиційно, враховуючи значну частку морських акваторій, що входять до його території, відбулися заходи, присвячені міжнародному Дню Чорного моря. Зрозуміло, що поточна ситуація внесла значні корективи в план проведення свята, що включало декілька споріднених подій, а саме: обмін поточною науковою, науково-популярною інформацією з проблем і планів моніторингу та збереження біорізноманіття морських акваторій та досвідом організації рекреаційної роботи на приморських територіях заповідних об’єктів. Ці блоки питань розглядались вже традиційно в он-лайн форматі. Від імені НПП учасників привітав Холодняк Павло – заступник директора парку.

Відомі фахівці гідробіологи – Соколов Євген та Куракін Олександр виступили від провідної наукової установи в галузі вивчення проблем моря, – ДУ «Інститут морської біології» (м.Одеса). Вони розповіли про результати останніх досліджень, що свідчать, як це не парадоксально, про підвищення стійкості морського природного комплексу в місцях малої бойової активності.

На злобу дня була доповідь Давидова Олексія – фахівця- берегознавця щодо можливих сценаріїв розвитку подій для берегових зон та населених пунктів Херсонщини та Миколаївщини у випадку значного пошкодження дамби Каховського водосховища.

Також дуже змістовними і цікавими були виступ та презентація Гольдіна Павла, провідного науковця НДУ “Український науковий центр екології моря” стосовно результатів акустичного моніторингу дельфінів в акваторіях Тендрівської та Джарилгачської заток в 2020-2021 роках.

На важливість, точність та пріоритет моніторингу з використанням супутникових знімків наголосив Касьнов Євген – науковий співробітник НПП «Білобережжя Святослава», який розробив свою (авторську) ефективну методику дешифрації супутникових знімків.

Привітала науковців, волонтерів та спеціалістів з рекреаційної діяльності Тарабан Світлана – начальник відділу еколого-освітньої роботи та рекреації НПП. Вона з теплотою згадала мирні часи, коли в заходах, присвяченому нашому Морю брали такі корифеї морської біології, як академік Ювеналій Зайцев та член – кореспондент НАН України Борис Александров.

Також змістовними були виступи з питань розвитку різноманітних напрямків рекреації Калініної Юлії – спеціаліста з екоосвіти НПП, Грубого Миколи – начальника наукового відділу РЛП «Тилігульський» та Давидова Олексія, який зараз проходить стажування в НП «Куршська коса» (Литва).

І саме головне: в день проведення он-лайн заходів, 28 жовтня 2022 року, силами працівників національного природного парку проведено реальний і традиційний облік орлана –білохвоста та мігруючих птахів, як на тимчасово окупованій Кінбурнській косі, так і на вільних приморських територіях Очаківського району.

Адміністрація національного парку «Білобережжя Святослава»  виказує подяку всім спеціалістам, що взяли участь у відзначенні важливої екологічної події – міжнародного Дня Чорного моря. І особлива вдячність за підтримку та надання майданчику для спілкування «Природничому музею Чернівецького Національного Університету», (м.Чернівці) та його співробітникам в особі Ірини Борисівни Ткебучава.

Науково-дослідний відділ

НПП «Білобережжя Святослава»