Остані відгуки

    April 2024
    M T W T F S S
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    2930  

    Архів

    Лебідь – символ вірності

    Лебеді є символом вірності, ніжності, вони привертають увагу людей, довіряють їм, а інколи й потребують людської допомоги. Показово, що у ангелів – «лебедині» крила.

    На Кінбурнський косі мешкають: лебідь-шипун, лебідь-кликун та малий лебідь. Кістки лебедів знаходили під час розкопок античного міста-держави Ольвії. Це є свідченням 2.5-тисячолітньої давності не рядової присутності виду в цьому регіоні.

    Лебеді – найбільші представники ряду Гусеподібних, вага коливається від 5-7 кг (малий) до 10-13 кг (інші види). Розмах крил коливається від 180 до 238 см. В польоті звичайно чути характерний свист могутніх крил.

    Дорослі лебеді всіх видів мають біле забарвлення, а відрізнити їх можна за формою та забарвленням дзьоба. Молодь лебедів має брудно-сіре забарвлення, яке повністю зникає лише на третьому році життя. Саме звідси і виникла ідея казки про «Гидке каченя». Також відомий кумедний випадок, коли люди побачивши «сірих» лебедів, здійняли тривогу, вважаючи що білосніжні красені забруднили оперення мазутом.

    Дорослі лебеді не вміють пірнати, тому годуються, занурюючи передню частину тулубу та шию в воду і відриваючи фрагменти рослин. Живляться лебеді переважно рослинною їжею, разом з якою поїдають молюсків, дрібних ракоподібних та інших тварин. Рибу вживають випадково.

    Лебідь-шипун зустрічається на протязі всього року, гніздиться та зимує. На Кінбурнській косі гніздиться до 10 пар. У місцях гніздування пари з’являються в лютому-березні. Гнізда роблять в плавнях, їх діаметр може досягати 1,9 м. Гніздо – міцна споруда котра може витримати вагу навіть дорослої людини. В кладці від 3 до 11 яєць. Насиджування триває близько 35 діб, насиджує самка, а самець її охороняє. Він відганяє інших лебедів, а також інших водоплавних птахів від гнізда, але думка, що там де поселилась пара лебедів, немає місця іншим птахам – хибна. З початку травня з’являються виводки пташенят. Пташенята ростуть досить довго, в віці місяця воно мають розмір в половину дорослого птаха, а добре починають літати лише в 4,5 місяці. Птахи довірливі до людей, іноді виводять пташенят навіть в межах с. Покровка. Пари можуть існувати багато років. Підтвердженням лебединої вірності є наступний факт. В 1975 р. було окільцьовано пару лебедів, в 1998 р. їх знову спостерігали разом (через 22,5 років!).

    Птахи активно захищають пташенят навіть від хижих ссавців: шиплять і погрожуючи піднімають крила. Відомі випадки, коли лебеді ударами крил відганяли хижаків.

    Лебеді-шипуни, котрі гніздяться на території Кінбурнської коси, належать до Азово-Чорноморської осілої популяції, що доведено кільцюванням. Це значить, що більшість птахів тримаються на півдні України круглий рік. Місцем масової зимівлі лебедів-шипунів є Ягорлицька затока та мілководдя лиманів, де зимує понад тисячу особин.

    В гніздовий період можна спостерігати зграї лебедів чисельністю від кількох птахів до сотень особин. Це шипуни, котрі не беруть участі у розмноженні, переважно молодь. Влітку лебеді линяють, звичайно на мілководдях або в плавнях. Під час линьки вони на деякий час втрачають можливість літати. Місцем линьки, є Ягорлицька та Тендровська затоки Чорного моря та інші місця.

    Лебідь-кликун гніздиться в тундрі і інколи на Поліссі. В акваторіях біля Кінбурнської коси щороку буває на зимівлі та прольоті, зграями від десятків до сотень особин. Прилітають птахи в жовтні-листопаді – відлітають в березні-на початку квітня. Вважається, що до нас прилітають птахи з Сибіру. На відміну від інших лебедів, котрі живляться на мілководдях, лебідь-кликун годується також на полях озимини та ріпаку, часто разом з гусками. На полях лебеді почали годуватись масово лише в три останні десятиріччя. Навіть взимку кликуни тримаються сімейними групами. Ці лебеді досить галасливі, їх «трубні» звуки чути дуже далеко.

    Лебідь малий гніздяться в тундрі. Дуже рідкісний, занесений в Червону книгу України. В ХХІ ст. цих птахів почали спостерігати частіше, оскільки частина птахів поміняли місця міграцій та зимівлі з Каспійських на Причорноморські. Прилітають та відлітають птахи в ті ж терміни, що і кликуни. Тримаються як окремо, так і в зграях з іншими лебедями, інколи годуються на полях.

    Як не дивно, але на лебедів раніше полювали. Серйозне полювання існувало в Ягорлицькій затоці біля Кінбурнської коси. Офіційно полювання на лебедів було заборонено в Україні лише в 1935 р. Лебедів, котрі прилітали до нас на зимівлю, здобували також в місцях гніздування і прольоту. У лебедів цінилось не м’ясо, а пух та перо і жир.

    Заборона полювання сприяла зростанню чисельності та розселенню лебедя-шипуна в Україні. Птахи почали довіряти людям і гніздиться навіть в людних місцях, зокрема в межах населених пунктів на невеликих ставках. Іншими причинами відновлення чисельності шипунів, були: поява численних ставків та розведення птахів у неволі. Саме з другої половини ХХ ст., чисельність лебедів, котрі гніздяться в Україні, почала зростати.

    Найбільш небезпечним періодом для лебедів є зима, особливо замерзання водойм, на яких вони тримаються. Звичайно гинуть молоді лебеді-шипуни. Це пов’язано з особливостями біології цього виду та з тим, що він є найбільш численним. Ослаблені лебеді стають здобиччю вовків, лисиць, шакалів, орланів-білохвостів та інших тварин. Зауважимо, що лебеді можуть тривалий час голодувати за рахунок запасів жиру.

    Не поодинокі випадки, коли на допомогу лебедям приходять люди, нажаль відомі і випадки браконьєрства по відношенню до лебедів, що є неприпустимим. Окупація Кінбурнської коси та ведення воєнних дій створили потужний фактор турбування для лебедів та сприяли виникненню пожеж у гніздовий період у гніздових оселищах для лебедя-шипуна.

    Костянтин Редінов, старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» Фото автора, рисунок з визначника птахів.

    Проведено навчання з особовим складом СДО

    Згідно розробленої програми навчань та в рамках виконання плану-заходів на 2024 рік служби  державної охорони НПП “Білобережжя Святослава”, 12.03.2024 було проведено навчання для працівників СДО. Підвищення кваліфікації проведено за напрямком “Організація та здійснення заходів з охорони природних комплексів на територіях та об’єктах ПЗФ”.

    Охоплено широкий спектр питань, зокрема розкрито тему природоохоронного законодавства у сфері збереження біотичного та ландшафтного різноманіття територій та об’єктів ПЗФ України, структурно – функціональної організації та забезпечення природоохоронного режиму природно-заповідних територій.

    8 березня 2024 року Національним природним парком «Білобережжя Святослава» проведено Вебі-Кар на тему «Нові методи та підходи в організації моніторингу природоохоронних територій як основа для підвищення ефективності їх збереження, відновлення та раціонального користування»

    В роботі заходу взяли участь директорка національного парку «Куршська коса» (республіка Литва) Ліна Діксайте, заступник директора НПП «Олешківські піски» Ольга Ложкіна, науковий співробітник Кафедри стратегічного управління університета Пасссау Аліна Касінська, доктор біологічних наук, визнаний спеціаліст по екології малих китоподібних Павло Гольдін, заступник наукового відділу НПП «Нижньодністровський» Микола Степанок, виконавчий директор ГО «УТОП» Олег Дудкін, науковий співробітник інституту морської біології НАН України Євген Соколов, заслужений природохоронець України Олег Деркач, представник  херсонського держуніверситету Сергій Сімченко та зрозуміло співробітники нашого парку. Було розглянуто ряд цікавих тем від використання штучного інтелекту в природоохоронній діяльності до шляхів  адаптації діяльності заповідних об’єктів України в період військових дій. Також були представлені доповіді про дослідження та моніторинг територій природно-заповідного фонду в умовах військового часу та новітніх викликів, які значно ускладнюють роботу.

    Науково-дослідний відділ НПП

    Інформація про Суху косу

    Суха коса представляє собою вільну берегову акумулятивну форму, яка розташована в південно-східній частині Кінбурнського півострова (рис. 1). Відповідна коса є наймолодшим акумулятивним утворенням, вздовж берегів Чорного та Азовського морів, яка стабільно розвивається з кінця 70-х років ХХ століття. Назва коси запропонована доктором географічних наук, професором А.І.Кривульченко.

    Загальна довжина коси біля 3,5 км, при ширині від 30 до 200 м та пересічній висоті поверхні біля 1 м (рис. 2). Зазначене утворення сформовано на поверхні притуленого, до фронтального берегу Покровської коси, підводного бару Загреба. Коса характеризується стійким перманентним висуненням (проградацією) в бік моря, по поверхні зазначеного бару, в південно-східному напрямку (рис. 3).

    Суха коса – є унікальним прикладом, формування нової берегової акумулятивної форми, в умовах відносно стійкого рівня моря (рис. 3). За еволюційними тенденціями, коса спрямовується по поверхні підводного бару, в напрямку до острова Довгий. За умов стійкого проявлення відповідної тенденції, коса може бути притулена до фронтальної частини острова. Зазначена ситуація може призвести до формування нової єдиної берегової акумулятивної форми, у складі якої Покровська коса буде представляти собою притулену частину, Суха коса середню, а острів Довгий дистальну.

    Науково-дослідний відділ НПП

    Участь у вебінарі “Проблеми глобальних водних ресурсів і водокористування в Європі та Україні”.

    05.03.2024 працівники Служби Державної Охорони НПП “Білобережжя Святослава” взяли  участь у вебінарі, який було організовано Центром підвищення кваліфікації працівників водного господарства на тему: “Проблеми глобальних водних ресурсів і водокористування в Європі та Україні”.

    Гребінь Василь Васильович
    Завідувач кафедри, професор, доктор географічних наук

    Вебінар був проведений Гребінем В.В., професором, завідувачем кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету КНУ ім.Тараса Шевченка.
    Під час даного заходу було обговорено та досліджено вкрай важливі питання, щодо водної політики у світі та ЄС, досліджено поняття загальних та внутрішніх відновних ресурсів, особливості водних ресурсів Європи та України та їх використання.
    Даний вебінар, зважаючи на виклики сьогодення, є актуальним та практичним, оскільки під час нього лектором було висвітлено основні засади водної політики та управління водними ресурсами, адаптації европейських нормативів у водній сфері в України, що в майбутньому після деокупації Кінбурнського півострова дозволить застосувати отриману інформацію у відновленні водних екосистем коси.

    Дещо з археологічних досліджень Кінбурна

    Еколого-туристичний центр Карпатського НПП

    Не так давно, а саме 27 лютого 2024 року, група працівників нашого парку відвідала Карпатський національний природний парк, місто Яремче Івано-Франківської області. Для нас начальник еколого-освітнього відділу Уляна Абрамюк  провела змістовну екскурс-розповідь з презентацією про один із найстаріших національних парків України (створений в 1980 році). Розповідь, зрозуміло, стосувалася багатств природного біорізноманіття та проблем його збереження, але досить велика її частина відносилась до історико-культурної складової карпатського краю; яскрава етно-побутова тематика також подана досить предметно як в експозиції візит-центру (фото), так і в розповіді пані Уляни.

    Після такої змістовної розповіді працівники нашого парку дійшли до загального висновку щодо важливості подальшого розвитку археологічних досліджень та аналізу історичних подій що відбувались на території Кінбурна. Нажаль, історичні військові баталії на Кінбурнському півострові повторюються у сучасності, тому дослідження та аналіз із їх трансформацією в ґрунтовний пізнавально-туристичний продукт буде бурхливо розвиватись вже для майбутніх відвідувачів парку.

    На хвилі такого роду думок відбувся обмін думками з керівником міжнародної підводної експедиції В’ячеславом Герасімовим та керівником Березанської археологічної експедиції НАН України Олександром Смірновим. В обговоренні з визнаними фахівцями-практиками було згадано і частково нереалізовані до кінця плани підводних археологічних досліджень, і результати проведених раніше (протягом 2017-2020) років експедицій. До цього обговорення ми вважали, що приблизно на одній відстані від берега Кінбурна та на віддалі не більш ніж 200 метрів один від одного знаходяться дві затонулі давньогрецькі галери. Міжнародна експедиція працювала, умовно кажучи, на правій галері (№1) – тут знайдено і знаменитий кратер Смірнова і остов судна з баластом, проведено його детальний опис та візуалізація. Друга галера (ліва) стала здобутком в основному чорних археологів, але деякі амфори з неї все ж було вилучено у шукачів-аматорів і передано до експозиції в наш Очаківський краєзнавчий музей в 2012 році. Також в 2013-2014 роках адміністрація парку ініціювала пошукові роботи на орієнтовному місці знаходження цієї галери. В результаті роботи експедиції, яка проводились Департаментом археологічної спадщини України, керівником Вороновим Сергієм також було знайдено археологічні артефакти: амфори , монети і т.п. Практично до лютого 2024 року ми вважали що експедиція С.Воронова працювала на галері №2, і тільки зараз, після обміну інформації, стало зрозуміло з дуже високою долею вірогідності, що це була знахідка ще однієї, вже третьої галери. І вже відповідно зараз стало важливішим, більше аніж підойм з глибини 3,5-4 метри амфор, келиків, кратерів і монет, що три тільки затонулі давньогрецькі судна на площі не більше ніж 2,5 гектари не можуть знаходитись просто так. Вони можуть знаходитись в місці, скажемо обережно, постійної портової стоянки, можливо навіть транзитного порту. Так, можна стверджувати: що це об’єктивне припущення, яке підтверджується вже іншими знахідками та гіпотезами, але про них ми повідомимо в наступних матеріалах.

    І на закінчення ще раз подякуємо колектив Карпатського національного природного парку, особисто пані Уляну за гостинність і своєрідний творчий поштовх для подальшої роботи «Білобережжя» навіть в дуже екстремальних умовах воєнного  сьогодення.

    Науково-дослідний відділ НПП.

    Навчання щодо ВНП

    Сьогодні 29.02.2024 з особовим складом служби державної охорони  НПП “Білобережжя Святослава проведено заняття головним інспектором ВТР та РН МРУ ГУ ДСНС України у Миколаївській області  Петровським Євгеном Васильовичем, щодо недопущення випадків смертей і травмування від мін та ВНП та задля підвищення обізнаності, щодо ризиків від вибухонебезпечних  предметів і формування навичок правильної поведінки при виявлені небезпечних предметів.

    Зміна клімату. Кінбурнський аспект

    Не так давно 16 лютого 2024 року експерти проекту APENA 3 презентували проєкт Стратегії адаптації до зміни клімату для Миколаївської області.“Оцінка вразливості й ризиків та заходи з адаптації до зміни клімату для Миколаївської області” .В рамках презентації проекту відбувся семінар за підтримки ЄС та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України в семінарі взяли участь  більше 200 фахівців з різних областей України.Експерти що презентували проект Стратегії … звернули увагу на кліматичні особливості Миколаївщини, різні види і заходи адаптації до зміни клімату в природних та антропогенних системах, можливі сценарії зміни клімату до кінця 21 сторіччя, а також орієнтовні витрати на адаптацію, для їх розрахунків були залучені міжнародні кліматичні та фінансові експерти. Проект Стратегії буде переданий регіональній робочій групі для подальшого опрацювання.

    В роботі цього актуального семінару взяли участь і наукові співробітники нашого національного парку «Білобережжя Святослава». Напередодні  було проведено  експрес опитування працівників науково-дослідного відділу які прояви зміни клімату вони вже спостерігали  на території Кінбурнської коси.

    За думкою Маркауцана О.Є. наукового співробітника НДВ та жителя села Василівка, найбільш яскравим проявом кліматичних змін протягом останнього десятиріччя, з 2012-13 років по дійсний час, став Дніпро-Бузький лиман, який перестав вкриватись кригою (замерзати). Лише в окремі роки жителі Кінбурна  спостерігали утворення невеликих прибережних льодових полів але на нетривалий період. Лиман став місцем зимівлі значних скупчень лебедя-кликуна  до декількох тисяч особин в мілководній зоні водойми. Іншим проявом підняття температури води акваторії Чорного моря ,на його думку, є поява і вже розмноження деяких адвентивних видів таких як краб атлантичний. В 2019 році на акваторіях в межах парку  зафіксовано  декілька особин цього виду, в тому числі і самку зі повністю сформованою ікрою.

    Редінов К.О., орнітолог національного природного парку вважає,  що підвищення температури в зимовий період, відповідно зменшення крижаного покриву (замерзання) водойм та  басейнів річок Дніпра , Бугу та інших привело до зниження чисельності зимуючої на Кінбурні популяції орлана-білохвоста. Якщо в морозному 2006 році було нараховано 300 особин орлана  то в наступні періоди цей показник не перевищував ста особин і має тенденцію до зниження.

    Касьянов Є.О. науковий співробітник НПП , спеціаліст з ГІС-картування, звертає увагу на адвенцію шакала азійського, якого вже почали постійно  фіксувати на території національного природного парку з 2018 року.

    Також завдяки десятирічним спостереженням за характером викидів сліпака піщаного  на  постійних пробних площадках НПП, можна стверджувати що підвищення температури змінило як  ступінь кормового забезпечення так і зрозуміло температурний режим шару ґрунту зони існування виду , що змусило сліпака переходити на більш  понижені та затінені ділянки.

    Все частіше стали спостерігатись на наших акваторіях , в тому числі Ягорлицької затоки погодні явища типу торнадо , а руйнівні шторми які відбулись протягом грудня 2012 року та листопаду 2023 року також є свідченням динаміки кліматичних змін.

    Таким чином  можна констатувати що зміни клімату відповідно до приведених даних проекту APENA 3   підтверджуються даними наших спостережень і вони відбуваються особливо активно протягом останнього часу . Разом з загальними тенденціями впливу ,зміни також будуть мати і вже мають вплив на локальних рівнях  як на представників флори та фауни так і на діяльність людини в регіонах впливу.

    Науково-дослідний відділ НПП.

    Коротко про коси

    Коса – це вільна берегова акумулятивна форма рельєфу, яка являє собою вузьку та низинну смугу суходолу, що витягнута однією кінцівкою в бік моря (дистальна), а іншою притулена до корінного берегу (прикоренева). В залежності від домінуючого типу прибережно-морських наносів, коси можуть бути піщані, піщано-черепашкові, піщано-гравійно-галечникові та гравійно-галечниково-валунні.

    Коси формуються в умовах активного проявлення вздовжберегового переносу наносів, на ділянках берегу, де відбувається зниження здатності морських хвиль та прибережних течій здійснювати перенос прибережно-морських наносів (рис. 1).

    Коси представляють собою найбільш поширені форми берегового акумулятивного рельєфу в береговій зоні Світового океану. Вздовж українських берегів Чорного та Азовського морів коси також мають істотне поширення. Найбільшими косами в межах чорноморського узбережжя вважаються Кінбурнська (рис.2), Тендрівська (рис. 3), Джарилгацька (рис. 4) та Бакальська. Вздовж азовського узбережжя виділяються Крива, Білосарайська, Бердянська, Обитічна та Федотова коса – Бирючий острів (рис. 5). У випадках, коли коса повністю відсікає частину акваторії водойми, формується пересип. Такі форми рельєфу ми бачимо у пониззі лиманів Солонець-Тузли, Тилігульський, Куяльницький, Хаджибейський, Шаганської групи.

    Природні комплекси кос вельми специфічні. Вся біота пристосовується до дуже динамічних умов наносів, в яких зосереджено багато рідкісних видів – Морківниця узбережна, Катран морський, Мачок жовтий, Холодок приморський тощо. В значній мірі ці зони використовують в якості місць гніздування коловодні птахи.

    Однак водночас коси є дуже привабливі для рекреації та відпочинку. Значна їх частина повністю забудована або знищена, чи знаходиться під постійним антропогенним тиском відпочиваючих. І єдиним варіантом збереження таких унікальних комплексів є їх заповідання та взяття в сувору охорону.

    Давидов О.В., к.г.н., провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу НПП “Білобережжя Святослава”

    Сторінками періодики Інституту морської біології. «Чорноморська устриця: від буденності до згадки»

    Чорноморська популяція устриці (sp. Ostrea edulis Linnaeus, 1758) сформувалась на межі ареалу свого видового існування: як з позиції меншої солоності вод, так і з точки зору більш холодного температурного режиму акваторій. Тим не менш, до 1950х років її запаси дозволяли вести малий промисел, а перспективи включення молюску до місцевої аквакультури були достатньо обґрунтованими. Ще досить багато мешканців Кінбурна згадують як куштували дуже смачну «дику» устрицю в період своєї молодості в  кінці 70-80 років минулого сторіччя.

    Нажаль, устриця зараз майже зникла з чорноморських вод, про що свідчить її включення у статусі «зникаючого» виду у третьому виданні Червоної книги України. Наразі для акваторій України відомо лише одне місце, де він ще зберігся, але знаходиться у вкрай важкому стані – це оз.Донузлав в Криму. Для всієї іншої нашої акваторії можна достатньо впевнено сказати, що цей вид є регіонально зниклим, хоча шторми і досі виносять на морське узбережжя її характерні мушлі.

    Причин зникнення устриці, як говорять висновки фахівців-гідробіологів, достатньо багато. Потужною причиною є вселення Рапани венозної (sp. Rapana venosa Valenciennes, 1846) з баластними водами акваторій Тихоокеанських морів, яка в умовах відсутності природних ворогів (морських зірок) знищила цілу низку устричних банок. Значною мірою на її зникнення вплинули замори (так звана гіпоксія), посилені сірководневим зараженням, які призвели до майже повної деградації всього бентосу північно-західної частини Чорного моря. Однак основною причиною зникнення вважається розвиток епізоотії грибкових хвороб, з яких на першому місті стоїть sp. Ostracoblabe implexa Born & Flahault. Цей грибок викликає порушення мушлі та мантії, в результаті чого молюск постійно виснажується до самої смерті.

    Одна з устричних банок була розташована з західній частині Ягорлицької затоки, на глибинах 2-5 м. Її знищення відбувалось поступово, з початку 1960-х років, а вже наприкінці 1970-х у затоці було майже не знайти. Гідробіологів вразило, що з одного боку майже повністю гинула молодь молюску, а з другого – його самки були майже стерильними.

    Так, грибкова епізоотія була масовою у банці Ягорлицької затоки, але зникнення репродуктивної діяльності могло бути пов’язаним з масовим використанням отрутохімікатів, які змивало з полів через Краснознаменську зрошувальну систему та з масивів насаджень сосни в Нижньодніпровських аренах. Також й сам грибок, судячи зі всього, був завезений при інтродукції інших видів устриць в аквакультуру Чорного моря, адже саме на початок 1960-х років така епідемія фіксувалась у берегів Франції.

    Іншими словами, так, нажаль, чорноморська устриця майже зникла, і знання про цю проблему знаходяться ще у наукових джерелах минулого сторіччя. Чи можливо відновити її популяцію? У сучасних умовах війни – точно ні. Але на перспективу можна стверджувати що досвід, набутий товариством «Устриці Скіфії» та іншими установами які займаються аквакультурою в нашому регіоні, свідчить, що поєднання чіткої наукової стратегії та бізнес–активності може дати позитивні наслідки у відновленні популяції чорноморської устриці, зрозуміло спочатку хоча б на деяких локальних ділянках.

    Науково-дослідний відділ НПП