Лебеді є символом вірності, ніжності, вони привертають увагу людей, довіряють їм, а інколи й потребують людської допомоги. Показово, що у ангелів – «лебедині» крила.

На Кінбурнський косі мешкають: лебідь-шипун, лебідь-кликун та малий лебідь. Кістки лебедів знаходили під час розкопок античного міста-держави Ольвії. Це є свідченням 2.5-тисячолітньої давності не рядової присутності виду в цьому регіоні.

Лебеді – найбільші представники ряду Гусеподібних, вага коливається від 5-7 кг (малий) до 10-13 кг (інші види). Розмах крил коливається від 180 до 238 см. В польоті звичайно чути характерний свист могутніх крил.

Дорослі лебеді всіх видів мають біле забарвлення, а відрізнити їх можна за формою та забарвленням дзьоба. Молодь лебедів має брудно-сіре забарвлення, яке повністю зникає лише на третьому році життя. Саме звідси і виникла ідея казки про «Гидке каченя». Також відомий кумедний випадок, коли люди побачивши «сірих» лебедів, здійняли тривогу, вважаючи що білосніжні красені забруднили оперення мазутом.

Дорослі лебеді не вміють пірнати, тому годуються, занурюючи передню частину тулубу та шию в воду і відриваючи фрагменти рослин. Живляться лебеді переважно рослинною їжею, разом з якою поїдають молюсків, дрібних ракоподібних та інших тварин. Рибу вживають випадково.

Лебідь-шипун зустрічається на протязі всього року, гніздиться та зимує. На Кінбурнській косі гніздиться до 10 пар. У місцях гніздування пари з’являються в лютому-березні. Гнізда роблять в плавнях, їх діаметр може досягати 1,9 м. Гніздо – міцна споруда котра може витримати вагу навіть дорослої людини. В кладці від 3 до 11 яєць. Насиджування триває близько 35 діб, насиджує самка, а самець її охороняє. Він відганяє інших лебедів, а також інших водоплавних птахів від гнізда, але думка, що там де поселилась пара лебедів, немає місця іншим птахам – хибна. З початку травня з’являються виводки пташенят. Пташенята ростуть досить довго, в віці місяця воно мають розмір в половину дорослого птаха, а добре починають літати лише в 4,5 місяці. Птахи довірливі до людей, іноді виводять пташенят навіть в межах с. Покровка. Пари можуть існувати багато років. Підтвердженням лебединої вірності є наступний факт. В 1975 р. було окільцьовано пару лебедів, в 1998 р. їх знову спостерігали разом (через 22,5 років!).

Птахи активно захищають пташенят навіть від хижих ссавців: шиплять і погрожуючи піднімають крила. Відомі випадки, коли лебеді ударами крил відганяли хижаків.

Лебеді-шипуни, котрі гніздяться на території Кінбурнської коси, належать до Азово-Чорноморської осілої популяції, що доведено кільцюванням. Це значить, що більшість птахів тримаються на півдні України круглий рік. Місцем масової зимівлі лебедів-шипунів є Ягорлицька затока та мілководдя лиманів, де зимує понад тисячу особин.

В гніздовий період можна спостерігати зграї лебедів чисельністю від кількох птахів до сотень особин. Це шипуни, котрі не беруть участі у розмноженні, переважно молодь. Влітку лебеді линяють, звичайно на мілководдях або в плавнях. Під час линьки вони на деякий час втрачають можливість літати. Місцем линьки, є Ягорлицька та Тендровська затоки Чорного моря та інші місця.

Лебідь-кликун гніздиться в тундрі і інколи на Поліссі. В акваторіях біля Кінбурнської коси щороку буває на зимівлі та прольоті, зграями від десятків до сотень особин. Прилітають птахи в жовтні-листопаді – відлітають в березні-на початку квітня. Вважається, що до нас прилітають птахи з Сибіру. На відміну від інших лебедів, котрі живляться на мілководдях, лебідь-кликун годується також на полях озимини та ріпаку, часто разом з гусками. На полях лебеді почали годуватись масово лише в три останні десятиріччя. Навіть взимку кликуни тримаються сімейними групами. Ці лебеді досить галасливі, їх «трубні» звуки чути дуже далеко.

Лебідь малий гніздяться в тундрі. Дуже рідкісний, занесений в Червону книгу України. В ХХІ ст. цих птахів почали спостерігати частіше, оскільки частина птахів поміняли місця міграцій та зимівлі з Каспійських на Причорноморські. Прилітають та відлітають птахи в ті ж терміни, що і кликуни. Тримаються як окремо, так і в зграях з іншими лебедями, інколи годуються на полях.

Як не дивно, але на лебедів раніше полювали. Серйозне полювання існувало в Ягорлицькій затоці біля Кінбурнської коси. Офіційно полювання на лебедів було заборонено в Україні лише в 1935 р. Лебедів, котрі прилітали до нас на зимівлю, здобували також в місцях гніздування і прольоту. У лебедів цінилось не м’ясо, а пух та перо і жир.

Заборона полювання сприяла зростанню чисельності та розселенню лебедя-шипуна в Україні. Птахи почали довіряти людям і гніздиться навіть в людних місцях, зокрема в межах населених пунктів на невеликих ставках. Іншими причинами відновлення чисельності шипунів, були: поява численних ставків та розведення птахів у неволі. Саме з другої половини ХХ ст., чисельність лебедів, котрі гніздяться в Україні, почала зростати.

Найбільш небезпечним періодом для лебедів є зима, особливо замерзання водойм, на яких вони тримаються. Звичайно гинуть молоді лебеді-шипуни. Це пов’язано з особливостями біології цього виду та з тим, що він є найбільш численним. Ослаблені лебеді стають здобиччю вовків, лисиць, шакалів, орланів-білохвостів та інших тварин. Зауважимо, що лебеді можуть тривалий час голодувати за рахунок запасів жиру.

Не поодинокі випадки, коли на допомогу лебедям приходять люди, нажаль відомі і випадки браконьєрства по відношенню до лебедів, що є неприпустимим. Окупація Кінбурнської коси та ведення воєнних дій створили потужний фактор турбування для лебедів та сприяли виникненню пожеж у гніздовий період у гніздових оселищах для лебедя-шипуна.

Костянтин Редінов, старший науковий співробітник РЛП «Кінбурнська коса» та НПП «Білобережжя Святослава» Фото автора, рисунок з визначника птахів.

В роботі заходу взяли участь директорка національного парку «Куршська коса» (республіка Литва) Ліна Діксайте, заступник директора НПП «Олешківські піски» Ольга Ложкіна, науковий співробітник Кафедри стратегічного управління університета Пасссау Аліна Касінська, доктор біологічних наук, визнаний спеціаліст по екології малих китоподібних Павло Гольдін, заступник наукового відділу НПП «Нижньодністровський» Микола Степанок, виконавчий директор ГО «УТОП» Олег Дудкін, науковий співробітник інституту морської біології НАН України Євген Соколов, заслужений природохоронець України Олег Деркач, представник  херсонського держуніверситету Сергій Сімченко та зрозуміло співробітники нашого парку. Було розглянуто ряд цікавих тем від використання штучного інтелекту в природоохоронній діяльності до шляхів  адаптації діяльності заповідних об’єктів України в період військових дій. Також були представлені доповіді про дослідження та моніторинг територій природно-заповідного фонду в умовах військового часу та новітніх викликів, які значно ускладнюють роботу.

Науково-дослідний відділ НПП

Суха коса представляє собою вільну берегову акумулятивну форму, яка розташована в південно-східній частині Кінбурнського півострова (рис. 1). Відповідна коса є наймолодшим акумулятивним утворенням, вздовж берегів Чорного та Азовського морів, яка стабільно розвивається з кінця 70-х років ХХ століття. Назва коси запропонована доктором географічних наук, професором А.І.Кривульченко.

Загальна довжина коси біля 3,5 км, при ширині від 30 до 200 м та пересічній висоті поверхні біля 1 м (рис. 2). Зазначене утворення сформовано на поверхні притуленого, до фронтального берегу Покровської коси, підводного бару Загреба. Коса характеризується стійким перманентним висуненням (проградацією) в бік моря, по поверхні зазначеного бару, в південно-східному напрямку (рис. 3).

Суха коса – є унікальним прикладом, формування нової берегової акумулятивної форми, в умовах відносно стійкого рівня моря (рис. 3). За еволюційними тенденціями, коса спрямовується по поверхні підводного бару, в напрямку до острова Довгий. За умов стійкого проявлення відповідної тенденції, коса може бути притулена до фронтальної частини острова. Зазначена ситуація може призвести до формування нової єдиної берегової акумулятивної форми, у складі якої Покровська коса буде представляти собою притулену частину, Суха коса середню, а острів Довгий дистальну.

Науково-дослідний відділ НПП