7 квітня 2025 року працівники нашого відділу взяли участь в дуже знаковому заході що проводила міжнародна організація UGRP. Відкрила перший форум зацікавлених сторін міністр Міндовкілля України Гринчук С.В., яка наголосила на важливості піднятого і започаткованого в минулому році в Берліні напрямку «Зеленого відновлення» та досить високий та жвавий інтерес до нього. Про це також свідчила кількість учасників форуму, а саме більше 800 фахівців взяли участь в його роботі 7 квітня. На думку міністерки важливість проведення роботи в різних напрямках відновлення, в тому числі і зрозуміло, відновлення природного середовища – збитки нанесені війною які в Україні вже склали більше 80 млрд. євро. Далі, після хвилини мовчання на пам’ять загиблих українців, виступили представники Німеччини ,Фінляндії та Італії, до речі в цій країні в липні 2025 року відбудеться черговий форум з Зеленого відновлення. Цікавими були майже всі виступи всіх стейкхолдерів ,як приклади виступи представника ООН Матіаса Шмале, який наголосив на тому, що війна виявила ряд недоліків у енергетичному, комунальному господарстві, міському плануванні України. На його думку «Зелені інвестиції» повинні бути перенесені на рівень громад. Яскравим був також виступ П’єра Карло – посла Бельгії в Україні, який наголосив, що курс на енергонезалежність та декарбонізацію економіки значно знизить залежність і в цьому напрямку нашої країни від Росії. Пояснив що «Зелене відновлення» не є поки що одностайно ще прийнятим усіма сторонами та країнами, є думки щодо того таке відновлення буде більш повільним. Виділив три рівня організації – перший: всі ми, разом у кого є свої думки з напрямку відновлення, другий: координаційна група проекту – це насамперед це політична складова, і третій: спільнота донорів. Є зрозуміло і певні перешкоди роботи в цьому напрямку а саме забруднення, баланс між енергетичними потребами та принципами зеленої відбудови, фінансові бар’єри, управлінські проблеми та навіть корупційні ризики. Але всі ми розуміємо, що навіть тільки одні роботи по розмінуванню та рекультивації земель відновлять сільське господарство на значних площах, а також дозволять вирішити водогосподарські проблеми Південного регіону. На думку ряду учасників, Україна може стати піонером в галузі Зеленого розвитку.

В інших дискусійних панелях форуму виступило ряд знакових доповідачів та стейкхолдерів з проблем зеленого відновлення таких як: Світлана Гринчук, Олег Бондаренко, Анна Куземко, Іван Мойсієнко, Тетяна Тимочко, Олексій Василюк , Віктор Демченко, представники Світового банку, Верховної Ради та ряду ключових міністерств України.

Впровадження принципів «Зеленого відновлення» є дуже важливим для нашого парку «Білобережжя Святослава», як території що є найбільш постраждалою від військових дій. Тому адміністрація парку в цьому напрямку вже провела, проводить та планує проведення ряду підготовчих дій та заходів по оцінці напрямків, можливих ризиків та об’ємів робіт по Зеленому відновленню території національного природного парку в пост-деокупаційний період.

                                                                       Науково-дослідний відділ НПП.

В рамках відзначення дня Балтійського моря для працівників парку та студентської молоді   відбувся  виступ провідного наукового співробітника  науково-дослідного відділу НПП «Білобережжя Святослава» Олексія Давидова на тему: Дистанційний аналіз стану рослинного покриву та динаміки його відновлення в межах піщаних кос Чорного та Балтійського морів, постраждалих від пожеж.

Відповідний виступ був проведений на основі узагальнення поточних результатів  моніторингових спостережень  співробітників національного природного парку (Касьянов Євген¸ Давидов Олексій та інш.) та докторантки Центру дослідження природи у місті Вільнюс¸ Литва – Шевчук Юлії¸ а також аспірантки Херсонського державного університету Лаврової Вікторії. Під час виступу була висвітлена проблема вивчення стану рослинного покриву Кінбурнського півострова та динаміки його відновлення. Надана  інформація базується на матеріалах дистанційного аналізу поверхні півострова, а також на результатах польових та дистанційних досліджень Куршської коси. Визначені підходи по даному питання представляють собою взагалі нову концепцію по вивченню стану та відновлення рослинного покриву на піщаних поверхнях прибережних територій¸ які постраждали від пожеж. Вони можуть і повинні стати основою для планів та дій з проведення відновлення природних комплексів Кінбурнської коси , в  пост деокупаційний мирний період.

Науково-дослідний відділ

27.03.2025 бійцями 22-ої державної пожежно-рятувальної частини 2-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Миколаївській області спільно з особовим складом  служби державної охорони  НПП «Білобережжя Святослава» були організовані та проведенні практичні протипожежні заняття. Захід проведено в цілях підтримки вмінь та навичок боротьби з пожежами на теренах природно-заповідного фонду  та опанування методів роботи на  протипожежній техніці, а також задля налагодження скоординованих спільних дій в разі виникнення надзвичайних ситуацій на території Парку.

Служба державної охорони НПП

21.03.2025 року студенти 4 курсу спеціальностей 101 – Екологія та 183 – Технології захисту навколишнього середовища Національного університету кораблебудування ім. адм. Макарова відвідали територію Покровсько-хуторського відділення НПП Білобережжя Святослава, а саме, озеро Солонець-Тузли. Під час виїзду студентами під керівництвом співробітників парку було проведено моніторингові дослідження ранньоквітучих рослин таких, як півники карликові (Iris pumila), пшінка весняна (Ficaria verna), вероніка весняна (Veronica verna), зірочки маленькі (Gagea minima) та шафран сітчастий (Crocus reticulatus), який занесений до Червоної книги України. Дані по виявленим місцезнаходження були завантаження на платформу iNaturalist.

Під керівництвом співробітників кафедри Екології та природоохорониих технологій студенти провели дослідження води озеро Солонець-Тузли лабораторними методами. Визначили рН (8,5) та солоність (21,5 ‰).

Студенти взяли участь разом зі співробітниками парку у організації штучних гніздівель птахів на схилах озера – нір для галагазів, шпаківні – для шпоків, сов. Ці заходи розроблені співробітниками науково-дослідного відділу НПП дозволять компенсувати дефіцит природних місць гніздівлі для гніздових та перелітних птахів. Також взяли активну участь у очищенні, відновлені місць підгодівлі та підгодовуванні диких хижих звірів.

Всі учасники виізду-експедиції провели акцію по очищенню прибережної зони озера від сміття (пластик, скло).

Представники різних відділів парку: науково-дослідного, служби державної охорони, екологічної освітньо-виховної роботи познайомили студентів з обов’язками працівників парку і особливостями роботи в польових умовах під час військового стану. Студентів зацікавило плідне спілкування з колегами, яке дає можливість формувати практичні екологічні компетентності майбутнім випускниками.

Мельничук Світлана Сергіївна, провідний науковий співробітник НДВ НПП

Фото автора

15 березня 1950 року народився чудовий поет, друг і популяризатор Кінбурнської коси Володимир Юрійович Пучков. З нагоди цього ювілейного дня народження ГО «Кінбурн», за участю працівників науково-дослідного відділу національного природного парку «Білобережжя Святослава» підготували  обґрунтування та внесли клопотання про надання окремої назви вільховому гаю за адресою село Покровське вулиця Римбівська 3. Цей природний гай тісно  пов’язаний з творчістю поета. На частині цього вільховому гайку розташована була садиба в якій Володимир Юрійович  перебував в літній період щороку починаючи з 1983 року. Тут ним задумано і написано багато прекрасних творів . Також цей гайок окремо оспіваний поетом у вірші «Штрафная роща», що увійшов до однойменного збірника поезій.  В цьому яскравому та драматичному творі є частина строчки, яку було запропоновано для меморіальної назви: «Вільховий Храм».

Ми вважаємо, що вшанування пам’яті про Пучкова Володимира Юрійовича видатного поета, головного редактора газети «Вечерний Николаев», яскравої особистості що завжди стояла на захисті інтересів збереження природи Кінбурна та його заповідних об’єктів це важлива складова еколого-освітньої роботи та виховання молоді, яка відповідно сприятиме формуванню засад і принципів збереження прекрасних природних об’єктів та оселищ Кінбурнської коси  в наступному мирному періоді. А зараз це насамперед збереження пам’яті про патріотів заповідного Кінбурна, до числа яких беззаперечно входить і наш шанований та неповторний Володимир Юрійович.

PS. Замість нього надаємо частину спогадів про Кінбурн, його жителів  не менш чудової та талановитої дружини поета – Катерини Іванівни Наточої:

«…Цікавим було наше знайомство з бабою Мариною – колишньою рибалкою, у якої ми зупинялися ще з самого початку наших Кінбурнських відпусток. Часто вечорами бабуся розповідала про своє нелегке життя та про життя на хуторі. У кожній хаті тут була своя історія, і не завжди із щасливим кінцем. Колись Марина працювала в риболовецькій бригаді, де її чоловік був бригадиром. Коли чоловік трагічно загинув під час шторму в морі, Марина зайняла його місце. Важко навіть уявити, як молодій жінці доводилося жити без підтримки, працювати на рівні з чоловіками, (ще й виконувати плани), керувати, піднімати своїх дітей, годувати, господарювати. Коли здоров’я уже не дозволяло мірятися силою з морською стихією, Марина забрала з собою свій баркас і поставила його в кінці свого городу на лимані. (Таких дерев’яних баркасів, як свідків минулої епохи я, Василь Чаус, пам’ятаю декілька по березі лиману , один довго стояв на ставнику Мехеди , додаючи якоїсь своєрідної атмосфери берегу , допоки він не розтягувався туристами або не був підпалений дрібними  недалекими шибенниками 2000 років).

– Хлопці, не куріть там, баркас мені спалите! – кричала баба Марина командним бригадирським голосом, бо дійти туди вона вже не могла, дуже боліти ноги.

Насправді, від того баркаса залишився один скелет, його вже засипало піском та мушлями, крізь гнилі дошки проривався бур’ян. Але для бабусі це були спогади про нелегке її колишнє життя і найдорожче, що від нього залишилось.

Доля баби Марини – не єдина така на Кінбурнському півострові. Не поодинокі випадки, коли чоловіки ставали жертвами стихії, а жінкам доводилося важко працювати, адже цей клаптик суші майже відрізаний від благ цивілізації, був жорстким для життя.  Сподіватися можна було лише на свої сили. Можливо, у будь-кого ця розповідь старенької рибалки викликала б лише співчуття, та і все. Але в душі поета Пучкова вже визрівала нова розповідь про жіночу драму.

Одного разу ми з ним пішли за ягодами ожини. Смачних ,ягід набрали, але ключі зарості чіплялися за наш одяг, подряпали руки і ноги – ще та прогулянка! Але кому б спало на думку пов’язати колючу ожину з долею тієї ж баби Марини або інших жінок зі схожою долею?

А невдовзі була написана поема “Ожина” (таким незвичним іменем Володимир Пучков назвав свою героїню).

Можна було б розповісти ще чимало історій. Думаю, що не всі  задумки митця були реалізовані. Адже Кінбурн – це невичерпне джерело для творчості поета Володимира Пучкова, місце, що надавало йому силу.

Катерина Наточа,  Науково-дослідний відділ НПП