УВАГА: ТРИВАЄ ПОЖЕЖОНЕБЕЗПЕЧНИЙ ПЕРІОД
У літній період, із настанням високих температур та тривалої відсутності опадів, по всій території держави встановлюється підвищений рівень пожежної небезпеки.
У цей час будь-яке необережне поводження з вогнем або навмисне випалювання сухої рослинності може призвести до масштабних загорянь у природних екосистемах природно – заповідного фонду, спричинити загибель диких тварин, знищення флори.
На жаль, сумна загальнодержавна статистика показує, що незважаючи на роз’яснювальну роботу серед населення, на початку пожежонебезпечного періоду, у лісах виникає найбільша кількість лісових пожеж, як за кількістю, так і за пройденою вогнем площею.
Основною причиною виникнення лісових пожеж є порушення громадянами вимог Правил пожежної безпеки в лісах України та випалювання сухої трав’яної рослинності.
У пожежонебезпечний період на територіях природно-заповідного фонду суворо забороняється:
• Уникайте розпалювання вогнищ у лісі та на відкритих територіях.
• Не кидайте недопалки та сірники, що горять.
• Не залишайте легкозаймисті матеріали на сонці.
• Не використовуйте піротехніку на території ПЗФ.
• За наявності будь-якої інформації про пожежу, негайно повідомте відповідні служби.
• Будьте обережні з вогнем та джерелами тепла на відкритих територіях.
• Утримайтеся від відвідування лісу в найбільш небезпечні дні.
Наголошуємо: переконання, що спалювання сухостою покращує родючість ґрунту — міф. Вогонь не лише знищує органіку, але й завдає значної шкоди землі, порушуючи природні процеси відновлення. Зона, яка постраждала від вогню, може відновлюватися десятиліттями. Вогонь також знищує тварин, які не можуть врятуватися: їжаків, зайців, птахів, земноводних — усе живе, що мешкає у трав’янистих екосистемах. Часто у суху траву чи на узбіччя викидають сміття, яке теж згорає, утворюючи токсичний дим який є особливо небезпечним.
Нагадуємо про адміністративну відповідальність:
• ст. 77 КУпАП – “Порушення вимог пожежної безпеки в лісах”:
– для громадян — від 1 530 до 4 590 грн;
– для посадових осіб — від 4 590 до 15 300 грн.
• ст. 77-1 КУпАП – “Самовільне випалювання рослинності або її залишків”:
– для громадян — від 3 060 до 6 120 грн;
– для посадових осіб — від 15 300 до 21 420 грн.
• Якщо ці дії вчинені в межах природно-заповідного фонду:
– для громадян — від 6 120 до 12 240 грн;
– для посадових осіб — від 21 420 до 30 600 грн.
Нагадуємо – пожежу легше попередити, ніж загасити!
Наш спільний громадянський обов’язок – шанобливо ставитися до природи, дотримуватися правил пожежної безпеки!
Тільки спільними зусиллями ми зможемо зберегти нашу природу від вогню!
Якщо ви бачите палія – дійте!
Фіксуйте на фото та відео.
Викликайте ДСНС та поліцію (101 і 102).
Зупиняйте таких людей, пояснюйте їм наслідки.
Служба державної охорони НПП “Білобережжя Святослава”
Солона перлина Миколаївщини
Серед степу, де шумить полин, народилося озеро…
І не просте — рожеве, солоне і трішечки магічне.
Це — Солонець-Тузли, природна перлина Миколаївщини.
Там земля пахне морем, птахи малюють небо, а лікувальні грязі лікують не лише тіло, а й думки.
У спекотні дні озеро ніби випаровується — залишаючи кристали солі, які блищать, наче сніг посеред літа. А під ними — рожевий оксамит, м’який, теплий, як спогади дитинства.
Вода тут солоніша за сльози, але саме вона зцілює.
Хтось приїжджає сюди по здоров’я. Хтось — за тишею. А хтось — просто зробити фото, яке не потребує фільтрів.
А ще — птахи. Білі, сірі, рожеві. Сотні. Вони знають — тут безпечно.
Авто: приблизно 1,5 години від Миколаєва трасою M14 до повороту на Рибаківку, потім до озера (~12 км) через грунтові дороги. У суху погоду — оптимально, але варто уникати дощових періодів.
Якщо шукати в Google: “місце, де світ виглядає як мрія” — мало б висвітитись саме це озеро.
Солонець-Тузли. Місце сили, тиші й трохи магії.
Відвідай, щоб запам’ятати на все життя.
Білобережжя Святослава
Нові вірші чудового поета – нашого земляка – прямують до Збірки
Продовжую розповіді про вплив поезії на людину, на її образ мислення та поведінки в аспекті збереження природи. Взагалі роль художніх творів, наважусь ще раз повторитись, на мою суб’єктивну думку, у формуванні виваженого, толерантного та дбайливого відношення до вразливої природи була і є безцінною. Література в різних її формах, навіть в наш сучасний іншоформатний, дуже далекий від поезії період, але все таки якщо вона справжня та якісна, не просто знайомить нас з природою, з якимось цікавим місцем, територією, почуттями від єднання з цим світом. Поетична література надає ще більшу можливість емоційно злитись з природним світом, відчути свою відповідальність за хід його живого ритму та ідентифікувати себе як органічну частинку цього природного світу. Тоді напевне ще краще людина усвідомлює та розуміє проблему збереження цього вразливого середовища, тобто у неї з’являється намагання зберігати не якийсь абстракт а світ який є і частинкою особистості, свого існування. Поети, письменники в своїх творах напряму можуть навіть не закликати : зберігайте, бережіть, не вбивайте – вони просто роз’яскравлюють, романтизують якісь чудові місця, явища а вже читач, думаючий читач робить для себе якісь висновки та приймає рішення що потрібно любити та й відповідно зберігати цей край.
В нашому, кінбурнському, випадку – любити та зберігати березові ліси, вільхові саги, ковилові приморські степи, орхідні поля та й представники тваринного природного світу ні в чому – то особливо й не завинили щоб нищити їх так просто ради забави. Взагалі Кінбурнській косі, Кінбурну поталанило, що до таких її захисників – популяризаторів відносилась і на щастя ще відноситься ціла плеяда творчих особистостей, про деяких з них я вже писав раніше.
Зараз хочу представити ще одного неординарного поета, легенду нашого краю Зіньковського Юрія Васильовича. Що Юрій Васильович, так би мовити людина з іншої планети, мені здавна вважалось та й односельці про це шанобливо казали, пам’ятаю ще хлопчаком -школярем часто зустрічав його задумливого, загорілого та гарного на березі нашого Великого Лиману. Вже через декілька років, познайомився з творчістю поета яка присвячена в основному нашому рідному краю. Особисте наше знайомство відбулося набагато пізніше і що символічно в приміщенні очаківської друкарні. Потім працюючи в регіональному ландшафтному парку «Кінбурнська коса» мав честь запрошувати поета до участі в наших різноманітних літературних заходах. Додало теплоти нашому внутрішньому взаєморозумінню, також наше шанобливе ставлення до творчості прекрасного поета Еміля Январьова, якого Юрій Васильович вважає за свого поетичного вчителя і вірші якого обов’язково увійдуть до поетичної збірки про яку я скажу далі.. Зараз, в період сучасного кривавого лихоліття, здавалося точно не до віршів, поезії але Юрій Васильович спростував це твердження своїм талантом, своєю творчістю, своїми новими віршами, зрозуміло обпаленими вже на жаль війною, Багато з цих поезій мене і сподіваюсь вас шановні читачі розчулить до глибини душі. В квітні цього року мав честь особисто завітати до відомої куцурубчанам садиби поета в і розповів йому про плани видати збірник поетичних творів про наш Очаківський край, Великий лиман, Кінбурн, Чорне море як теплу згадку про минулі мирні часи та віру що ще щось з тих часів може ще й повернеться. Дуже вдячний Юрію Васильовичу за те що він з радістю, прийняв мене та надав для цього збірника ряд своїх творів і я дозволю собі на вашу приємність та розсуд винести його новий вірш «Кінбурн».
Також звертаюсь до читачів, жителів Очаківщини – шануйте поезію, любіть природу, надсилайте для збірника «Надморської поезії» свої вірші, вірші-твори своїх знайомих і навіть не знайомих поетів, які писали про наш чудовий край. Вимога ще тільки одна для розміщення в Збірнику твору : написано щиро та талановито. Наш рідний край, наш Лиман та море та й читачі на це точно заслуговують.
Чаус Василь, Кінбурнська коса, Білобережжя…
КІНБУРН
Ті місця уже пам’яті віддані,
То ж вона від того, наче сіль…
Хижаки завелися на Кінбурні –
І не стало життя на косі.
Розлетілись, розбіглись, вибули
Ті, хто жив на тій тихій землі,
Кінцем світу для них стали вибухи,
Від яких всі подались в світи.
Бо і там, у маленькому закутку,
На прадавній землі і воді
Не було вже ніякого захисту
І в найменших істот у біді.
Але ж правда, мабуть, й не версія,
Що святе не буває пустим,
І на Кінбурн все кінбурнське повернеться,
Щоб рости, зеленіти й цвісти.
Адже там до піщинки останньої
Й до останньої краплі води
Заповідні і флора, і фауна
Заповідані нам назавжди.
І ніколи не стане лиш спомином
Ця коса, що краса на віки,
Що лиманом і морем цілована
Одночасно в обидві щоки.
Зіньковський Юрій
Екскурс в історію збереження унікального витвору природи-озера Солонець-Тузли
Дивовижне і цілюще озеро Солонець -Тузли розкинулося між селами Рибаківка та Тузли Миколаївського району Рибаківської СТГ. Його назва походить від тюрського tuz – “сіль” або турецького tuzlu – “солоний”. Знаходиться воно в шести сотнях метрів від Чорного моря і на відстані 1,5 км від Березанського лиману. Виблискує озеро рівною гладдю, коли йдуть дощі та сніжиться кристалами солі пекучим літом, коли вода випаровується. Воно справді схоже на засніжену рівнину, це чудо-озеро, серед гарячого південного степу. Ноги провалюються в сніговий покрив солі по коліно, а там – в’язкий чорний мул, сапропель, а сліди відразу ж заповнюються ропою. Цю місцину здавна люди використовували, як для добування «білого золота» – солі, так і для лікування важких хвороб. Історики стверджують, що на протязі 1882-1915р. тут було здобуто близько 725 000 пудів солі. Вже сучасні вчені визначили, що ропа тут хлоридно-сульфатно- гідрокарбонатнанатрієво-магнієво-кальцієва. А ось аналізи Українського науково- дослідного інституту дитячої курортології та фізіотерапії, відповідно до листа № 01-12/470 ДУ «Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології міністерства охорони здоров’я України» щодо природних лікувальних ресурсів озера Солонець-Тузли від 13.08.2020 року, також підтверджує цілющі лікувальні властивості солі, ропи та грязей чудесного озера. Тож недаремно у 2009 році ця унікальна територія ввійшла до складу новоствореного національного природного парку «Білобережжя Святослава», Указ про створення якого був підписаний Президентом України. До складу Парку ввійшли території Очаківського та Березанського районів Миколаївської області на площі більше 35 тисяч гектарів. В 2012 році запрацювала адміністрація Парку, були створені всі відділи та 4 природоохоронні науково-дослідні відділення, серед них – і Рибаківське, що опікувалося саме територією озера та прилеглих до акваторії ділянок. Активно проводилися еколого-освітні, наукові та природоохоронні заходи,http://www.ochakiv.info/articles/5153641115680768, дослідження, акції, http://www.ochakiv.info/articles/5640311980163072 зустрічі, конференції, навчання. Але разом з цим, висока антропогенна навантаженість влітку відпочивальниками з усіх куточків України та з найближчих курортних селищ Рибаківка та Коблево, створювало напружену ситуацію не тільки з накопиченням відходів. Також викликало обґрунтоване занепокоєння можливість забруднення каналізаційними стоками суміжних з територією озера, що увійшла до складу НПП «Білобережжя Святослава», низинних ділянок, а через них і основної частини самого озера з втратою лікувальної цінності його столітніх покладів.http://www.ochakiv.info/articles/5682135155343360 Для покращення санітарного стану парку працівники НПП «Білобережжя Святослава», разом з волонтерами, регулярно організовували екологічні акції з прибирання, такі як «Чисті пляжі», «День Великого Лиману», «Міжнародний День Чорного моря», «Зробимо Україну чистою» та «Солоне прибирання». Збереження та розмноження озерної та приозерної флори та фауни – важливі задачі, які ставить сьогодення перед екопрацівниками. Для цього співробітники відділу охорони та наукового відділу докладали максимальних зусиль для створення комфортних умов для існування та розмноження місцевих видів фауни. Це спорудження штучних острівців, шпаківень, совятників, нір, гнізд для проживання та гніздування коловодної орнітофауни, виготовлення та встановлення годівниць та інш. Також, важливими природоохоронними є попереджувальні заходи, серед яких проведення роз’яснювальної роботи серед місцевого населення та відвідувачів унікального куточка південних степів – цілющого озера Солонець –Тузли, встановлення інформаційних табличок та попереджувальних знаків. І над цими завданнями завжди ефективно працювали робітники парку.
Сьогодні, коли жорстока війна спалює все на своєму шляху, це унікальне та чудове озеро залишається єдиною не окупованою територією парку, адже Кінбурнський півострів страждає та горить від агресора. І сьогодні, як і в попередні довоєнні роки, працівники національного природного парку «Білобережжя Святослава» продовжують охороняти, вивчати, прибирати цю маленьку перлинку нашого південного степу, як солону сльозинку зраненої України. Численні наукові дослідження, природоохоронні заходи, екологічні акції по прибиранню та благоустрою території, – все це повсякденна робота співробітників, які обрали своїм покликанням збереження природи для наступних поколінь вільних українців!
Фото з архівів НПП “Білобережжя Святослава” оз. Солонець-Тузли