У літній період, із настанням високих температур та тривалої відсутності опадів, по всій території держави встановлюється підвищений рівень пожежної небезпеки.

У цей час будь-яке необережне поводження з вогнем або навмисне випалювання сухої рослинності може призвести до масштабних загорянь у природних екосистемах природно – заповідного фонду, спричинити загибель диких тварин, знищення флори.

На жаль, сумна загальнодержавна статистика показує, що незважаючи на роз’яснювальну роботу серед населення, на початку пожежонебезпечного періоду, у лісах виникає найбільша кількість лісових пожеж, як за кількістю, так і за пройденою вогнем площею.

Основною причиною виникнення лісових пожеж є порушення громадянами вимог Правил пожежної безпеки в лісах України та випалювання сухої трав’яної рослинності.

У пожежонебезпечний період на територіях природно-заповідного фонду суворо забороняється:

• Уникайте розпалювання вогнищ у лісі та на відкритих територіях.
• Не кидайте недопалки та сірники, що горять.
• Не залишайте легкозаймисті матеріали на сонці.
• Не використовуйте піротехніку на території ПЗФ.
• За наявності будь-якої інформації про пожежу, негайно повідомте відповідні служби.
• Будьте обережні з вогнем та джерелами тепла на відкритих територіях.
• Утримайтеся від відвідування лісу в найбільш небезпечні дні.

Наголошуємо: переконання, що спалювання сухостою покращує родючість ґрунту — міф. Вогонь не лише знищує органіку, але й завдає значної шкоди землі, порушуючи природні процеси відновлення. Зона, яка постраждала від вогню, може відновлюватися десятиліттями. Вогонь також знищує тварин, які не можуть врятуватися: їжаків, зайців, птахів, земноводних — усе живе, що мешкає у трав’янистих екосистемах. Часто у суху траву чи на узбіччя викидають сміття, яке теж згорає, утворюючи токсичний дим який є особливо небезпечним.

Нагадуємо про адміністративну відповідальність:

• ст. 77 КУпАП – “Порушення вимог пожежної безпеки в лісах”:
– для громадян — від 1 530 до 4 590 грн;
– для посадових осіб — від 4 590 до 15 300 грн.
• ст. 77-1 КУпАП – “Самовільне випалювання рослинності або її залишків”:
– для громадян — від 3 060 до 6 120 грн;
– для посадових осіб — від 15 300 до 21 420 грн.
• Якщо ці дії вчинені в межах природно-заповідного фонду:
– для громадян — від 6 120 до 12 240 грн;
– для посадових осіб — від 21 420 до 30 600 грн.

Нагадуємо – пожежу легше попередити, ніж загасити!
Наш спільний громадянський обов’язок – шанобливо ставитися до природи, дотримуватися правил пожежної безпеки!
Тільки спільними зусиллями ми зможемо зберегти нашу природу від вогню!
Якщо ви бачите палія – дійте!
Фіксуйте на фото та відео.
Викликайте ДСНС та поліцію (101 і 102).
Зупиняйте таких людей, пояснюйте їм наслідки.

Служба державної охорони НПП “Білобережжя Святослава”

Серед степу, де шумить полин, народилося озеро…
І не просте — рожеве, солоне і трішечки магічне.

Це — Солонець-Тузли, природна перлина Миколаївщини.
Там земля пахне морем, птахи малюють небо, а лікувальні грязі лікують не лише тіло, а й думки.

У спекотні дні озеро ніби випаровується — залишаючи кристали солі, які блищать, наче сніг посеред літа. А під ними — рожевий оксамит, м’який, теплий, як спогади дитинства.

Вода тут солоніша за сльози, але саме вона зцілює.
Хтось приїжджає сюди по здоров’я. Хтось — за тишею. А хтось — просто зробити фото, яке не потребує фільтрів.

А ще — птахи. Білі, сірі, рожеві. Сотні. Вони знають — тут безпечно.

Авто: приблизно 1,5 години від Миколаєва трасою M14 до повороту на Рибаківку, потім до озера (~12 км) через грунтові дороги. У суху погоду — оптимально, але варто уникати дощових періодів.

Якщо шукати в Google: “місце, де світ виглядає як мрія” — мало б висвітитись саме це озеро.

Солонець-Тузли. Місце сили, тиші й трохи магії.
Відвідай, щоб запам’ятати на все життя.
Білобережжя Святослава

Продовжую розповіді про вплив поезії на людину, на її образ мислення та поведінки в аспекті збереження природи. Взагалі роль художніх творів, наважусь ще раз повторитись, на мою суб’єктивну думку, у формуванні виваженого, толерантного та дбайливого відношення до вразливої природи була і є безцінною. Література в різних її формах, навіть в наш сучасний іншоформатний, дуже далекий від поезії період, але все таки якщо вона справжня та якісна, не просто знайомить нас з природою, з якимось цікавим місцем, територією, почуттями від єднання з цим світом. Поетична література надає ще більшу можливість емоційно злитись з природним світом, відчути свою відповідальність за хід його живого ритму та ідентифікувати себе як органічну частинку цього природного світу. Тоді напевне ще краще людина усвідомлює та розуміє проблему збереження цього вразливого середовища, тобто у неї з’являється намагання зберігати не якийсь абстракт а світ який є і частинкою особистості, свого існування. Поети, письменники в своїх творах напряму можуть навіть не закликати : зберігайте, бережіть, не вбивайте – вони просто роз’яскравлюють, романтизують якісь чудові місця, явища а вже читач, думаючий читач робить для себе якісь висновки та приймає рішення що потрібно любити та й відповідно зберігати цей край.

В нашому, кінбурнському, випадку – любити та зберігати березові ліси, вільхові саги, ковилові приморські степи, орхідні поля та й представники тваринного природного світу ні в чому – то особливо й не завинили щоб нищити їх так просто ради забави. Взагалі Кінбурнській косі, Кінбурну поталанило, що до таких її захисників – популяризаторів відносилась і на щастя ще відноситься ціла плеяда творчих особистостей, про деяких з них я вже писав раніше.

Зараз хочу представити ще одного неординарного поета, легенду нашого краю Зіньковського Юрія Васильовича. Що Юрій Васильович, так би мовити людина з іншої планети, мені здавна вважалось та й односельці про це шанобливо казали, пам’ятаю ще хлопчаком -школярем часто зустрічав його задумливого, загорілого та гарного на березі нашого Великого Лиману. Вже через декілька років, познайомився з творчістю поета яка присвячена в основному нашому рідному краю. Особисте наше знайомство відбулося набагато пізніше і що символічно в приміщенні очаківської друкарні. Потім працюючи в регіональному ландшафтному парку «Кінбурнська коса» мав честь запрошувати поета до участі в наших різноманітних літературних заходах. Додало теплоти нашому внутрішньому взаєморозумінню, також наше шанобливе ставлення до творчості прекрасного поета Еміля Январьова, якого Юрій Васильович вважає за свого поетичного вчителя і вірші якого обов’язково увійдуть до поетичної збірки про яку я скажу далі.. Зараз, в період сучасного кривавого лихоліття, здавалося точно не до віршів, поезії але Юрій Васильович спростував це твердження своїм талантом, своєю творчістю, своїми новими віршами, зрозуміло обпаленими вже на жаль війною, Багато з цих поезій мене і сподіваюсь вас шановні читачі розчулить до глибини душі. В квітні цього року мав честь особисто завітати до відомої куцурубчанам садиби поета в і розповів йому про плани видати збірник поетичних творів про наш Очаківський край, Великий лиман, Кінбурн, Чорне море як теплу згадку про минулі мирні часи та віру що ще щось з тих часів може ще й повернеться. Дуже вдячний Юрію Васильовичу за те що він з радістю, прийняв мене та надав для цього збірника ряд своїх творів і я дозволю собі на вашу приємність та розсуд винести його новий вірш «Кінбурн».

Також звертаюсь до читачів, жителів Очаківщини – шануйте поезію, любіть природу, надсилайте для збірника «Надморської поезії» свої вірші, вірші-твори своїх знайомих і навіть не знайомих поетів, які писали про наш чудовий край. Вимога ще тільки одна для розміщення в Збірнику твору : написано щиро та талановито. Наш рідний край, наш Лиман та море та й читачі на це точно заслуговують.

Чаус Василь, Кінбурнська коса, Білобережжя…

КІНБУРН

Ті місця уже пам’яті віддані,
То ж вона від того, наче сіль…
Хижаки завелися на Кінбурні –
І не стало життя на косі.

Розлетілись, розбіглись, вибули
Ті, хто жив на тій тихій землі,
Кінцем світу для них стали вибухи,
Від яких всі подались в світи.

Бо і там, у маленькому закутку,
На прадавній землі і воді
Не було вже ніякого захисту
І в найменших істот у біді.

Але ж правда, мабуть, й не версія,
Що святе не буває пустим,
І на Кінбурн все кінбурнське повернеться,
Щоб рости, зеленіти й цвісти.

Адже там до піщинки останньої
Й до останньої краплі води
Заповідні і флора, і фауна
Заповідані нам назавжди.

І ніколи не стане лиш спомином
Ця коса, що краса на віки,
Що лиманом і морем цілована
Одночасно в обидві щоки.

Зіньковський Юрій

Днями у місті Південне (Одеська область) відбулась важлива робоча зустріч В.о.директора Національного природного парку «Білобережжя Святослава» Вікторії Іванівни Петренко та начальника Покровсько-Хуторського природоохоронного науково-дослідного відділення Національного природного парку «Білобережжя Святослава» Володимира Володимировича Шалаєвського з Головою громадської організації “Майбутня платформа сталого розвитку” Андрієм Володимировичем Подоличем та Радником голови Коблівської сільської територіальної громади Володимиром Петровичем Киливником.
Обговорення стосувалося співпраці у широкому впровадженні спільних проєктів у сфері охорони довкілля, розвитку місцевих громад та реалізації 17 Цілей сталого розвитку ООН. Також окреслено напрямки взаємодії між учасниками, а саме – охорона природних ресурсів та біорізноманіття Причорномор’я, розвиток екологічного туризму та зеленої економіки; участь молоді в спільних екопроєктах та освітніх ініціативах; залучення міжнародної технічної допомоги та грантового фінансування. У співпраці та єдності – наша сила! Разом до Перемоги!

Адміністрація НПП “Білобережжя Святослава”

Сьогодні, 15 липня, працівники національного природного парку «Білобережжя Святослава» відзначили День Української Державності, адже українська традиція державотворення має тисячолітню історію, і саме 15 липня 988 року Київським князем Володимиром Великим відбулося Хрещення Русі. Так, прослухали звернення Президента України до Українського народу, встановили Державний Прапор України на офісній будівлі парку. Також співробітникам Покровсько-Хуторського природоохоронного науково-дослідного відділення, які вдало пройшли випробувальний термін, вручені посвідчення, сьогодні вони з гідністю охороняють територію озера Солонець-Тузли, що в Коблівській ТГ. Добрим словом подяки згадали і наших співробітників, які раніше були охоронцями та захисниками природи, а з початку російського вторгнення, стали мужніми воїнами і захисниками нашої держави і її територіальної цілісності. Адже в нашому національному природному парку «Білобережжя Святослава» їх десять.

Дякуємо нашим захисникам за мужність, відданість і любов до рідної землі та нашої Державності! Слава Україні! Героям Слава!

Адміністрація НПП “Білобережжя Святослава”

Нагородження кращих працівників національного природного парку «Білобережжя Святослава» до Дня працівників природно-заповідної справи, яке щорічно відзначається в Україні 7 липня, відбулося на святкових зборах трудового колективу. Майже 20 співробітників нашої установи відзначені Почесними Грамотами та Подяками від НПП «Білобережжя Святослава» за сумлінну працю та професіоналізм. Також під час проведення в м.Київ фестивалю «ПаркФест: там, де говорить природа», що організовано Міндовкіллям, було гідно відзначено працівників нашого Парку – вручені Почесні Подяки Міністра начальнику Покровсько-Хуторського природоохоронного науково-дослідного відділення Володимиру Шалаєвському та науковому співробітнику науково-дослідного відділу Євгенію Касьянову. Тож ще раз вітаємо всіх співробітників Парку з професійним святом та дякуємо за щоденну працю навіть в надскладних умовах, вірність справі та витримку! Нехай ваша відданість справі примножує природну красу України!
Зі святом, колеги!

Адміністрація НПП “Білобережжя Святослава”

НПП “БІЛОБЕРЕЖЖЯ СВЯТОСЛАВА” вітає усіх працівників установ природо-заповідного фонду, науковців, екологічних активістів і всіх, хто присвятив життя заповідній справі з професійним святом – Днем працівника природно-заповідної справи!
Указом Президента України від 18 серпня 2009 № 629 установлено професійне свято – День працівника природно-заповідної справи, яке відзначається щороку 7 липня.
Природно-заповідний фонд держави охороняється законодавством України як національне надбання, для якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Головне завдання кожного працівника природно-заповідної справи – охорона та збереження ресурсів природи, культурної та історичної спадщини для майбутніх поколінь. І це все можливе лише шляхом заповідання еталонних природних ділянок, які представляють усе багатство флори і фауни конкретного регіону та національно цінних культурно-історичних обєктів.
Робота надзвичайно важлива та неоціненна, до якої входить збереження унікальних екосистем, вивчення та дослідження природних процесів, попередження вимирання видів і боротьба з негативним впливом на довкілля, а також формування екологічної свідомості серед населення.
Ми з Вами проводимо дуже важливу роботу у сфері збереження природно-заповідного фонду. Саме зберігаючи природу, як основу нашого буття, ми бережемо нашу країну задля нашого спільного майбутнього.
На жаль, сьогодні наша країна потерпає від ворожих обстрілів, внаслідок яких зруйновано багато цінних заповідних територій. Саме тому природно-заповідна справа в Україні є одним із найважливіших пріоритетів державної політики.
Особливу подяку в цей день висловлюємо тим працівникам, які раніше були охоронцями та захисниками природи, а з початку російського повномасштабного вторгнення, стали мужніми воїнами і захисниками нашої держави і її територіальної цілісності. В нашому національному природному парку «Білобережжя Святослава» їх десять.Дякуємо нашим захисникам за мужність, відданість та любов до рідної землі!
Щиро вітаємо всіх, хто присвятив своє життя збереженню природи та природних багатств нашої країни. Бажаємо міцного здоров’я, натхнення, успіхів у роботі та сил для подальшої плідної діяльності на благо природи та нашого спільного майбутнього! Нехай ваша відданість справі примножує природну красу України!
Бажаємо натхнення, енергії та підтримки від кожного українця,миру, добра, злагоди та ПЕРЕМОГИ НАД ВОРОГОМ!!!
Слава Україні! Героям слава!

З Повагою,

Колектив НПП “Білобережжя Святослава”

Севрюга звичайна

Севрюга звичайна (Acipenser stellatus (Pallas, 1771)), або осетер-пестрюга [3, 4].

Біологічна класифікація:

Домен: Ядерні (Eukaryota)

Царство: Тварини (Animalia)

Підцарство: Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)

Тип: Хордові (Chordata)

Підтип: Черепні (Craniata)

Надклас: Щелепні (Gnathostomata)

Клас: Променепері (Actinopterygii)

Підклас: Хрящові ганоїди (Chondrostei)

Ряд: Осетроподібні (Acipenseriformes)

Родина: Осетрові (Acipenseridae)

Підродина: Acipenserinae

Рід: Осетер (Acipenser)

Вид: Севрюга (Acipenser stellatus)

Типова місцевість: частково: Волга в околицях Симбірська [4].

Поширення: Каспійське, Чорне, Азовське, Адріатичне моря. В Україні в Азовському морі уздовж українських берегів до Східного Сивашу і Арабатської Стрілки включно підвид A. s. donensis Lovetsky, 1834, у Чорному морі – уздовж берегів України і у басейнах Дунаю, Дністра, Дніпра – A. s. ponticus Movtschan, 1970 [4].

Зовнішні ознаки: довжина тіла понад 2 м (до 220 см [3]), маса до 80 кг. Тіло видовжене, веретеноподібне [4]. Вкрите п’ятьма рядами кісткових жучок (на спині 11 — 14, по боках 30 — 36, на череві 10 — 12), між якими по боках є зірчасті пластинки [3]. Уздовж нього 1 ряд спинних та по 2 ряди бокових і черевних кісткових бляшок, з яких у спинному ряду 9-16 бляшок, у бічних рядах 24-40, у черевних – 8-14 бляшок. На боках тіла між рядами бляшок є зірчасті пластинки та дрібні гребінчасті зернятка. Спинний D 33-52 та підхвостовий А 20-31 плавці розміщені ближче до хвостового плавця, верхня лопать якого значно довша від нижньої. Перший промінь грудного плавця слабий. Рило дуже довге, вузьке, сплощене (вигнуте до верху [3]). Рот нижній, поперечний, задня губа перервана. На нижньому боці рила перед ротом короткі вусики, які не досягають кінця рила і рота, без торочок. Спина темна, блакитнувато-сірувата чи чорнява (іноді темно-сіра чи чорна [3]). Черево та жучки біляві [3, 4].

Спосіб життя: прохідний вид. Влітку перебуває у морі, на ділянках, що добре прогріваються, з осіннім похолоданням відкочовує на глибини 30-40 м, де температура води не опускається нижче 8 ºС. З морських передгирлових місць нагулу основна переднерестова міграція починається у березні при температурі води 8-10 ºС, досягаючи найбільшої масовості у червні. Плідникам доводиться долати відстань понад 500 км. Щодобова швидкість переміщення становить майже 10 км. Весняно-літню міграцію здійснюють найкрупніші плідники, завдовжки 126-134 см. Сповільнення ходу відбувається у вересні-жовтні, який вважається передзимовим, його здійснюють менші особини – завдовжки 117-121 см. Серед риб-мігрантів переважають самки. Після нересту, який триває півтора-два тижні, плідники скочуються у море для нагулу зі швидкістю близько 75 км на добу [4]. Доросла севрюга здійснює тривалі кормові міграції, влітку тримається на невеликих глибинах, восени та взимку — на глибині до 100 м [3].

Живлення: бентофаг. Особини завдовжки до 40 см живляться в основному черв’яками, менше споживають ракоподібних, у більших за розміром – кількість черв’яків зменшується, зростає частка ракоподібних, молюсків та риб [4]. Живиться бентосними організмами та дрібною рибою [3].

Нерест: у травні-червні [4] (а у річках з квітня по вересень [3]). Статевої зрілості досягає в різних водоймах по-різному. Самці у віці 5-13 років, самиці – у 10-17 років [3]. Самці вперше нерестяться у віці 9-13 років, самки – у віці 11-16 років [4]. У великих річках севрюга підіймається на нерест на 200 — 600 км, у невеликих гірських — на 30 — 60 км [3]. Кожна особина бере участь у нересті через 3-5 років. Плодючість майже 430 тис. ікринок (плодючість самої самки – 35-630 ікринок діаметром 3 мм [3]). Нерестовищами є місця на глибинах 5-10 м, вкриті галькою, гравієм, крупнозернистим піском, зі швидкістю течії 1-1,5 м/с. Найінтенсивніший нерест відбувається за температури 15-25 ºС (в середньому при температурі води 13-30°С [3]). Ембріональний розвиток при температурі води 15 ºС триває до тижня, при температурі води 25 ºС – не більше 2-3 діб. Личинки вимиваються течією і зносяться по річищу до гирла. Через 5-8 діб після народження личинки споживають зовнішні кормові організми. Молодь мігрує у море у віці від кількох тижнів до кількох місяців, але може затримуватися у річці до двох років [3, 4].

Господарське значення: рибогосподарське – важливе, за поживною вартістю високоцінний. Зустрічається рідко і зникає у водоймах України та Молдови [4].

Природоохоронний статус: на межі зникнення (Critically Endangered, CR) (список МСОП (версія 2.3 1994 року)) [3]. Раритетний вид риб, занесений до Червоного списку МСОП (охоронна категорія: вид перебуває в критичному стані), Червоної книги України (охоронна категорія: зникаючий вид), Бернської (Додаток ІІІ. Види, що підлягають охороні) і Боннської (Додаток ІІ. Види, стан яких є несприятливим) і Вашингтонської (Додаток ІІ. Види, що можуть опинитися під загрозою зникнення) конвенцій, а також до Червоної книги Чорного моря (охоронна категорія: вид, вразливий в українському секторі Чорного моря) [5] та CITES та до Європейського червоного списку [6].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ (ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ)

1. Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм. Риби України. Севрюга звичайна. // Офіційний сайт URL: https://darg.gov.ua/files/21/07_05_sevruga.jpg (дата звернення: 17.04.2025).

2. Севрюга звичайна. Вікіпедія. // Офіційний сайт URL: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/69/Acipenser_stellatus_s%C5%91regtok.jpg/330px-Acipenser_stellatus_s%C5%91regtok.jpg (дата звернення: 17.04.2025).

3. Севрюга звичайна. Вікіпедія. // Офіційний сайт URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%B2%D1%80%D1%8E%D0%B3%D0%B0 (дата звернення: 17.04.2025).

4. Щербуха А.Я. Риби України. – Київ: Видавництво Раєвського, 2013. – С. 44-45.

5. Фауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010. — 80 с. (с. 40, 62).

6. Червона книга України. Тваринний світ. Севрюга звичайна. // Електронний ресурс URL: https://redbook.land.kiev.ua/314.php (дата звернення: 17.04.2025).

Молодший науковий співробітник НДВ Курило О.В.

Посол США святкував перемогу козацької зброї під Очаковом.

В Очакові (Миколаївщина) козаки з Одеської, Миколаївської та Херсонської областей разом із послом США в Україні відсвяткували перемогу української зброї у Лиманській битві 1788 року. Тоді проти османського флоту бився і засновник ВМФ США адмірал Джон Пол Джонс.

20 червня 2013 року

Присутність американського дипломата на святі не було випадковою, повідомляє 048.ua.

На свято прибув офіцер ВМС США у відставці Олег Головатий – нащадок знаменитого отамана козаків-чорноморців Антона Головатого [командир Чорноморської веслової флотилії під час Лиманської битви, майбутній кошовий отаман Чорноморського козацького війська і організатор колонізації українськими козаками Кубані – ІП].

Крім того, в битві на водах Дніпровського лиману 225 років пліч-о-пліч із козаками проти турецького флоту бився засновник військово-морського флоту США адмірал Джон Поль Джонс.

Американського дипломата не збентежило, що святкування відбувалося на центральній площі Очакова, біля пам’ятника Володимиру Леніну, зазначає видання.

Посол США із зацікавленням поспілкувався з одеськими кобзарями і був зворушений відродженням гри на  справжніх старовинних  інструментах та репертуару, який міг чути у виконанні Антона Головатого і засновник ВМФ США Джон Поль двісті двадцять п’ять років тому. До речі саме тоді   він пройшов чинний обряд і став справжнім бойовим побратимом чорноморських козаків. Також представниками делегації США було заплановано відвідування Кінбурнської коси, яка тісно пов’язана з адміралом Дж. Полем Джонсом та славетною  перемогою в «Битві на Лимані» над турецьким флотом.

Лиманська битва (Битва на водах Очаківських) відбулася між флотом Російської імперії й експедиційними силами Османської імперії в червні 1788 року у Дніпро-Бузькому лимані. Основну ударну силу імперського флоту складали козаки, на інших кораблях теж служили переважно українці.

Завдяки умілим маневрам козацьких чайок турецьку ескадру, яка намагалася розблокувати  оточену турецьку фортецю Очаків, було розбито. Під час одного з боїв загинув перший кошовий отаман чорноморських козаків Сидір Білий. У грудні 1788 року Очаків було взято штурмом.

Внаслідок мирного договору 1791 року землі нинішньої Одещини і Миколаївщини остаточно повернулися до України, імперія також закріпила за собою захоплений за кілька років до того Крим.

Успіх Чорноморського козацького війська посприяв колонізації земель між Південним Бугом і Дністром, але після утворення на цих землях Катеринославської губернії (та імператорської адміністрації) козаки переселилися на Кубань.

За матеріалами видання 048.ua. 2013 року та науково-дослідного відділу парку.